Плюс один... Нанизаний до решти днів.
Нічим не легший, все такий же. Смутком
його повито. Чи смуток чорним плів
чи то, згорівши, відродився хутко
й накинув теплу та диряву хустку
на кволі плечі? Під ногами пил...
На скільки ще ж бо вистачить тих сил,
що з попелу здіймаються. Падуть...
Ми також від часу́ й до ча́су.
Не буде нас, то після нас прийдуть
нанизувати дні, завчасу
перелиставши сторінки книжок
ІСТОРІЇ.
Ще плюс один до низки решти днів -
легкий, як осені сухий листок.
Хтось візерунками мережку сплів
з горілих ниток. Роблю в завтра крок,
але ступити не дають думки,
вони покриті чорними хустками.
Вже не чекаю помочі. Руки́?
Не треба рук... Я втомлена словами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022844
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2024
автор: Ксенія Фуштор