Як хочеться поринути у тишу,
Сповна відпивши в долі полину.
Тривога, ніби з верболозу крижень,
Майне у синь прозору й осяйну.
Відчую стукіт втомленого серця.
В теренах мрій побуду сам на сам
У теплу мить, коли в мені озветься
Мале дівча, нескорене вітрам.
Тоді злечу, відчувши дужі крила,
До нездоланних ще учора гір.
Надихаюся тиші, що манила,
Й продовжу шлях всьому наперекір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2024
автор: Незламна