Скажи мені, чи зможу я колись вилікуватись від війни?
Намагаюсь знайти ту точку, де надія стала опорою,
Вперто вкотре запрошую ненáвисну осінь у свої сни,
Однак в серці не гасне вогонь, що творить з тобою історію.
Десь в глибині своєї душі зберігаю всі мрії живими,
Не дозволяючи спогадам зазирати в щемке минуле,
Може колись знайдý в собі сили бути відверто сміливою,
Щоб у світлі щодня знаходити темряву з болю й наруги.
Чи можна так жити? Чи можна пробачити вкотре чергову смерть?
Вдавати, що демонів не існує, сумніватись, чи є десь Бог.
До дірок на повторі заслуховувати Суперсиметрію,
Намацуючи в тиші непевну відповідь, посеред інших мов.
За горизонтом малюю в черговий раз забуті мною мрії.
Не дотягаюсь! Не вистачає фарб, терпіння, знань, нема жаги!
По-зрадницьки в очах бринять замерзлі сльози в кутиках на віях:
Жорстокий світ моє майбутнє замалював карикатурами.
Мовчу, невпинно ловлю тишу, намагаюсь вийти з мілини.
Я оптимістка по життю, хоча в людей уже не ввірую.
Скажи мені, чи зможу я колись вилікуватись від війни,
І на повторі переслуховувати Суперсиметрію?
©Оксана Карпевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022902
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2024
автор: Весняна Осінь