Осіння меланхолія

Ось  і  знову  осінь  в  унісон  з  вітрами
Виграє  знайомий,  призабутий  вальс.
—  Як  могло  так  статись,  що  давно  між  нами
Непомітно  встали  перешкоди  й  час?

Обійду  стежини,  оповиті  млою.
Розкажу,  як  смутком  шелестить  листва.
Постаріли  клени,  як  і  ми  з  тобою.
Ти  не  той  вже,  мабуть,  та  і  я  не  та.

Шепотять  каштани  вересневій  днині
Про  буяння  цвіту  і  красу  весни.
Ностальгійні  думи  огортають  нині.
Тут  колись  блукали  в  давнину  і  ми.

—  Та  поглянь!  Вже  осінь!  Ще  цвітуть  жоржини.
Тільки  доля  вперто  не  веде  назад.
—  Як  могло  так  статись,  що  були  щасливі,
А  тепер  лиш  фото  і  осінній  сад?

Йду  укотре  мовчки  в  ілюзорні  далі.
Ліхтарі  в  поклоні  поставали  в  ряд.
—  Що  знайти  там  хочу?  І  сама  не  знаю.
Тільки  знаю,  стежка  не  веде  назад.

25.09.2024    Л  Сахмак  (Л.  Сахарук-Маковей)
Картинка  з  інтернету

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022937
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2024
автор: laura1