Ось і знову осінь в унісон з вітрами
Виграє знайомий, призабутий вальс.
— Як могло так статись, що давно між нами
Непомітно встали перешкоди й час?
Обійду стежини, оповиті млою.
Розкажу, як смутком шелестить листва.
Постаріли клени, як і ми з тобою.
Ти не той вже, мабуть, та і я не та.
Шепотять каштани вересневій днині
Про буяння цвіту і красу весни.
Ностальгійні думи огортають нині.
Тут колись блукали в давнину і ми.
— Та поглянь! Вже осінь! Ще цвітуть жоржини.
Тільки доля вперто не веде назад.
— Як могло так статись, що були щасливі,
А тепер лиш фото і осінній сад?
Йду укотре мовчки в ілюзорні далі.
Ліхтарі в поклоні поставали в ряд.
— Що знайти там хочу? І сама не знаю.
Тільки знаю, стежка не веде назад.
25.09.2024 Л Сахмак (Л. Сахарук-Маковей)
Картинка з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022937
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2024
автор: laura1