Крізь строкатість дерев у годину в'янення
Шелестом, листя, немов не знаючи про нас,
В вальсі осені, на вушко, літу тихо шепоче:
-Не покидай мене!
Листя кружляє, не помічаючи нас,
Це їхній перший, він же і прощальний вальс.
У будь-якому вбранні осінь прекрасна,
Літо як гостю її впускає у свій світ.
Забираючи із собою дивовижну вуаль,
Кожен листочок шепоче: - Прощавай!
Дощ навіяв смуток,
Крони позолочені тьмяніють,
Осінь прийшла, наша з тобою осінь,
А швидше за все, моя.
Ще чекаю, щось шукаю, сидячи на пні,
Ловлю руками краплі дощу,
Притягую до себе промінчики вже вечірнього Сонця,
Зірки меркнуть, осінь їх забирає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023040
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2024
автор: oreol