Посіє осінь мжичку. Хай росте.
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
рясніші стали зранку роси чисті.
Дарує сад останні врожаї,
об землю б’ються яблука налиті…
Складе невдовзі хвища рубаї
й мороз напише повість на санскриті.
27.09.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023042
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2024
автор: Микола Соболь