Доки світ в лоні ночі дрімає,
доки сонце проміння пряде,
тиша звуки в безмежжі тримає
для наступного дня, що гряде.
На столі аркуш списаний дрібно –
до майбутніх історій місток.
Від свічі відбивається срібно
недопитої кави ковток.
Не складається рима остання,
ув очах перевтома пече.
Тиша є – дискусійним питанням,
особливо в безсонні ночей.
Хоч і є своєрідні умови
на мовчання, на тишу, на сон,
я б не проти і в Космос на лови –
поетичний відкрити сезон.
У кохання – пора надвечір’я,
шанси слово знайти замалі.
Полетіла б туди – між сузір’я
як не стачило рим на землі.
Час обарвити іншим відтінком,
і думок суєту, і слова…
Розчиняється тиша. І дзвінко
обізвався з-за рогу трамвай…
20.02.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2024
автор: на манжетах вишиванки