Ботанічний ескіз намалюю на шкірі:
ти у розрізі — айстра, оболонка — полин.
Не зрізай гіркоту, а красою полий
із джерел, що знайду у пустельній Пальмірі,
в гирлі втрачених сил, найтихіших молитв.
У руїнах видніються скошені стіни,
і рослинний ескіз шумовинням поплив,
сірим куснем від неба та спротивом див.
Залишився синець. Не болить, а постійно
віддзеркалює спомин, мов люстро води.
Пригорнешся до себе, як пальці до глини,
щоб створити майбутнє, крізь хащі вершин
пронести всі фігурки свої чи чужі, не спіши,
твоя айстра — це зірка, що вкаже, коли нам
вирушати в дорогу, шукай на Малому Ковші
точку руху вперед, я ж тебе не покину
в землетрусі війни чи оазах лощин.
І коли я впаду, затуманюсь, зневірюсь,
поміняємось — станеш моїм джерелом.
І на місці, де вгризся ментальний розлом,
ботанічний ескіз намалюєш на шкірі,
відновлюся — майбутнє засяє нам знов.
28.09.2024
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023180
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2024
автор: Олена Галунець