Взяв та й зліпив його з лайна,
не з глини
Той, чия воля й задум
несповідні,
І оселив,
з якоїсь-то причини
В Саратові чомусь-то,
а не в Відні.
Вогнів багато золотих,
- Саратов!
А бідолаха наш
не розуміє,
Куди ж йому себе
таки запхати,
Та раптом бачить
яблуню і змія.
Бо той творець,
який є все у всьому
Второпав, що чогось
не вистачає,
Нудьгу і тугу,
одинацтва втому
Лікують теплим ліжком
після чаю
А ліжко те повинен
хтось зігріти…
Не кваплячись,
він рід людський примножив:
Аксінья, Єва?
Най вже Маргарита,
Хоч той чувак на Майстра
геть не схожий.
…Такого, мабуть,
не було ніколи -
Безмежний всесвіт,
в ньому тільки двоє,
«Любить по-русски»,
з відчаєм і болем
В Саратові,
на вулиці Героїв
Вони кохались,
пристрасть все не гасла,
Як в райському саду, -
відверті, голі,
І як у казці
вмерли одночасно,
Вона – від СНІДу,
він – від алкоголю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023409
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2024
автор: Алексей Мелешев