Зустрічі у них, два рази на добу,
Минулий день втопає в пізню млу.
А сутінки ще рвуться посвітити,
І місяць заодно померехтіти.
Зірки ж у небі стали яскравіти,
А небокрай повільно багряніти.
Настала ніч, як темна одежина,
Хоч очі виколи, то де стежина?
Досвітній морок, як втомлена іржа,
Мов дим клубками, біжить ніби ханжа.
Мереживом почав низько стелитись,
Щоб сонце прокидалося світитись!
Зустрілись знову, вже вдруге за добу,
Не зникне світло знову в темноту!
Треба світити, небо звеселити,
Надію до людських сердець вселити!
Ось так життя, неначе день і ніч,
Що йдуть то врізнобіч, то пліч-о-пліч.
Де чорна стежка - щоби забрати,
А біла стежка - щоби придбати!
24-10-2024
Автор: Олена Соляник©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023410
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2024
автор: Олена Соляник