Час від часу зітхаю (з полегшенням наче),
що у землю впаде проросте чи згниє.
Хто заплатить борги, як удови заплачуть?
Хто дитятко утішить чиєсь чи своє?
Чи промовить убивця: «Возьмі, вот, канфєтку»? –
він три шкіри здере поки тільце живе,
не тобі вже належить ваш родинний маєток
і Дніпро не для тебе у бурю реве.
Ти зростаєш віднині російським манкуртом,
тільки іноді пам'ять волає: «Дивись!» –
хтось воскреснув із мертвих над безтямним нуртом
і до пращурів слави полинув увись.
02.10.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023419
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2024
автор: Микола Соболь