Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями...
У корчмарки Моримухи жила за лісом, на болотах, сестра Підя. Обидві жінки не були писаними красунями. Мали густі вуса, грубі, наче тесані сокирою, тяжкі вугрясті обличчя сірого відтінку, статури також у них були хоч й невисокі, але кряжисті, з натяком на могутність. Козаки місцеві, коли сестри були дівками, не загравали до них, але боязко поважали. Втім, повагою апетит не вгамувати, дещо замаскована жіноча природа брала своє. У подальшому Моримуха погрозами та легким побиттям, що перемежалося із частуванням перваком, оженила на собі розмореного мандрами іноземного туриста Ромуальда. Менш благополучна сестра ж, поїхала на кацапщину продавати врожай з городу (тамтешнім самоїдам було ніколи вони крали, пили, билися - трохи згодом - пили, бились, крали- а вже потім – бились, крали, пили). Там, на базарній площі, молодиця спіткнулася об тулово вузловатого Тіта, який був п’яний після того як побився з іншими варварами, оскільки зграя не поділила крадене. Поки він не міг розплющити запухлі від синців та сивухи, беньки, спритна Підя, чухаючи кавалера за вушком, домовилася (за городні гроші) із місцевим попом Паісієм щодо вінчання. Вона вже оцінила обороти від тепличного бізнесу на болотах, де тільки збирали морошку. Вечірньою сорокою запрошення на весілля полетіло до Моремухи.
____
далі буде
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023516
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2024
автор: Олесь Ефіменко