Той, хто йде по краю - як довго до раю,
Торкнувшись його кожен в себе питає.
І кажемо “Кращі”, хоч майже пропащі,
Як вирваний лист, що в костер долітає.
Той, хто йде по краю – чи вдосталь я знаю,
Коли я те саме щоразу втрачаю?
Навчи, як з порога побачити Бога.
Вже здавна сліпим я по світу блукаю.
Той, хто йде по краю, скажи їй – згораю,
Як тільки побачу – свій погляд ховаю.
“Зречешся від чвари – повернуться чари”.
Я знову люблю, і я знов пробачаю.
Той, хто йде по краю, в яку саме зграю
Я маю піти. Що хрипе? Зволікає?
Шалена корида несеться по сліду,
Який я, нажаль, за собою лишаю.
Той, хто йде по краю, навіщо стріляю,
Як потім трофеї дарма викидаю?
Навколо – безлюдно. Мені стає нудно,
Коли я межу поміж нами вплітаю.
Той, хто йде по краю, у що і з ким граю?
Ти відповідаєш, та я не сприймаю.
Зазвичай, актора з’їдає потвора.
Ти, певне, потворою світ називаєш.
Той, хто йде по краю, куди я тікаю?
Чим менше знаходжу, тим більше вкладаю.
“Ти скинеш кайдани бо кличе жадана”.
Я долею вдячно її нарікаю.
У підсумку й люди себе полишають.
Зачинені двері відкритого раю.
“Чим глибше образа - тим гірше щоразу”.
Що ж, дякую, той, хто гуляє по краю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023633
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2024
автор: Seth