Уклонюся край села осичці,
що стрічає вірно кожен рік,
причеплю вагона електричці,
хай мені відкриє
сто доріг,
сто шляхів…
згублюсь у цьому світі,
буду йти де стоптана полинь,
сумувати буду
і радіти,
і глядіти у високу синь…
там, де осінь розправляє крила,
обриває листячко руде
ти мене, на жаль, недолюбила,
а тепер щорік трепета* жде.
06.10.24р.
*Трепе́та – осика.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023704
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2024
автор: Микола Соболь