Змітає грудень крихти зі стола.
Мете метіль морозу на угоду.
Даруй мені хоч дрібочку тепла,
не завжди світло йде до нас зі сходу.
Чи є кінець завії на землі?
Тяжіють думи у такі хвилини.
Вбачаються на заметілі тлі,
мов краплі крові грона горобини.
Голубиться до шибки пташеня
і не зважає на сніжинки кволі,
йому фінал забоїстого* дня
вбачається у сонця ореолі
07.10.24р.
*Забоїстий – сніговий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023790
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2024
автор: Микола Соболь