Воно радіє й смутку має мить,
Від горя рвуться ніжні його струни,
Вогнем кохання ясно так горить
І на взаємність не чекає - любить.
Від зради в ньому застигає кров,
Образа кровоточить, ніби рана.
Але прощати вміє щиро знов,
Його ми людським...( серцем) називаєм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023838
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2024
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський