Так добре стрічати зорі
з усмІшкою на вустах.
Світанки ясні, кавові ―
з цілунками на щоках.
Ти ― мій всеосяжний Всесвіт,
Галактика почуттів.
А я ― палкий шлях у безвість,
бентежність усіх часів.
І скільки б ночей минало,
чи ранків би не сплило...
Нам мало... Нам завше мало,
неначе і не було.
Я, певно, зізнатись мушу,
аж стишує кроки світ:
душа покохала душу ―
п’янкий зорепад століть.
І хай собі там орбіти
долають безмежність днів ―
ми поруч, неначе діти,
аж інколи бракне слів.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023933
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2024
автор: Ольга Береза