Розмова з Місяцем.
Дивлюся в віконце осінньої ночі,
Лиш Зорі і Місяць, мої тішать очі.
Все інше, темрявою “світить” з небес,
А Зорі ті бачуть і Місяць все, теж.
Не можу як Зорі високо літати,
Та й навіть до Місяця важко дістати....
Тож просто Зіркам до землі я вклонюся,
Й до Місяця також з проханням звернуся.
Ти Місяць, гуляєш над світом як Сонце.
Воно цілий день зазирає в віконце.
А люди і добрі, та й злі про це знають,
Свої таємниці від нього ховають.
Ти ж Місяцю бачиш і сором і щастя.
В людські таємниці заглянути вдасться.
Ти можеш мені про оте розповісти,
Про що ти почув і побачив ген звідти.
Почув мене Місяць, з небес одізвався,
Погодився в тому, що бачив, зізнався
Сказав, розпочнемо, не будем спішити,
Щоби всім до ранку “кістки перемити”.
Дивись, із чого в котрий раз почалося,
Свій шанс українцям спіймати вдалося.
Без крові і втрат відірвались від раші,
Пішли в самостійність від тої паРаші.
При цьому, паРаша із тим не змирилась,
А зуби зчепивши на час затаїлась.
Коли Кучма "вектори рухав по полю",
Нахабно і підло забрали в вас зброю.
А той хто при владі, повинен був знати,
Що час щось робить, а не вести дебати.
Про те, чи потрібно вивчати нам мову,
До НАТО іти, чи в паРашу нам знову.
Кацапи брехню розпустили по світу,
Що їх ні в Криму й на Донбасі "їх нєту".
Лідери ваші, то смішно казати,
Був першим - що "мали то й маєте мати".
А другий, той путлєру - руки лобзати,
Та більше, устиг ще і ноги лизати.
А третій, то він на горшках "відривався",
Хоча щось робив і на людях старався.
Четвертий, то істина, правда, не слухи,
Той справжній був Дон - росіянин, по духу,
Без комплексів, він "по понятіям" правив,
І "вектор" держави в паРашу направив.
Хоч трохи згадаю про ту половину,
На ньому висить ой велика провина .
Це втрачений Крим і пожежа в Донбасі,
Це він запустив туди тих підарасів.
Звичайно, був підготовлений, п'ятий,
То він своїм бізнесом був лиш зайнятий.
Щоправда, казав всім про армію, мову і віру,
В людей от таке викликало довіру.
Рашистські попи з'їли пуд валідолу,
Коли святий Томас вернувся додому .
Робив і для армії трохи розробки,
А все ж, в основному, були недоробки...
Народу звичайно, життя не повидло,
Народу таке дуже швидко набридло.
Тож локшину публіці дружно на вуха,
Прийшли колобранти, приємні для слуху.
Прийшов ото той по москві хто тинявся,
Тай там глузував, з України знущався.
З собою привів, що крадуть як ніколи,
Відкрито та щиро, не "по приколу".
Колись, на початку, то крали так тихо,
Чи сором то був, а можливо боялись.
Тепер, їх сьогодні не стримує й лихо.
Неначе кінець, щось отам обірвалось .
Щож Сам, він неначе бурдюх той надувся,
Смішив, йому плескали, все ж схаменувся.
Згадав, що не блазень, “царем” став на “троні”,
Від плескання втомляться швидко долоні.
По перше, потрібно сказати, зуміти,
Як й чим ту прокляту війну зупинити.
Все просто, навіщо мудрити й гадати,
Військам припинити в кацапів стріляти.
Та ще, чи для сміху, а може для дива,
В очах у убивці побачити мира.
Сказав, від кордонів війська всі забрати,
І напрямки наступу розмінувати.
Бо дії якщо бойові розпочнуться,
Полки ті швиденько назад повернуться.
Дороги на Північ, дороги на Схід,
Мабуть щоб паРаші спросити підхід.
Розробки військові продав в Емірати,
Бо факт, не бажаємо ми воювати.
А землю, то будемо ми продавати,
Не думав, що Землю пора захищати.
Про напад йому всі кричали на вуха,
Та він як на зло, ну нікого не слухав.
Це нам не потрібно, не набридайте,
Інвесторів наших не налякайте.
Он скоро весна, то свій час не марнуйте,
А краще шашлик поспішіть, маринуйте.
Щоб було в державі відомо усім,
Він менеджмент має, число їхнє Сім.
От з цим розбудив вас уранці рашист,
Під гуркіт снарядів й ракет їхніх свист.
Хтось скаже, то він об'єднав нас усіх,
Неправда, брехня, то все курям на сміх.
Не з ним й не за нього пішли воювати,
Пішли щоби Землю Свою захищати,
Оту що не встигли ще зовсім продати.
Найбільш вмотивовані з ворогом б'ються,
А більшість сховалась й від страху трясуться.
Хтось втік за бугор, хтось зумів відкупитись,
А той за колиску встиг міцно вхопитись.
Краще загинуть від бомб, чи снаряду,
Ніж заховатись та плентатись ззаду.
Із під спідниці на світ споглядати,
Чи то від страху смердіти й дристати.
Біцепси товсті, найкращі тату,
Герої на фронті а не в тилу.
Стала пора, всіх потрібно призвати,
Й тих, хто не хоче іти воювати.
Бо Конституція, то не є сміх,
Вона справедливо працює для всіх.
Хтось каже, не втік, він тут з нами зостався,
А там за бугром, він навіщо нам здався.
Та й тут, замість того, набої робити,
Простіш за кордоном непотріб купити.
Він каже, стратегію не розумію,
Я так, язиком теліпати лиш вмію.
Пора схаменутись, ти ж є Главковерх,
Навіщо тоді сам поліз ти наверх.
Навіщо був Курськ, і навіщо ті втрати?
Чи було потрібно нам фронт розширяти?
В окопах біда, Їм немає заміни,
Нестача снарядів, набоїв та й міни…
Роби щось, дивись на крові заробітки,
Твої багатіють, їх статки, то звідки?
Вже гроші й валюту у ваннах тримають,
Тому що безкарність за все відчувають.
Колись обіцяв, що весною посадиш,
Зроби це сьогодні, біді тим зарадиш.
Не бігати світом й подати просити,
Пора вже навчитись своє щось робити.
Отак мені Місяць довгенько старався,
Про все розповів і за хмару сховався.
А я собі думаю правда, чи ні?
Чи справді так є, чи побачив у сні?.
Не встиг я у Місяця ще запитати,
Де “Братство” поділось, й Дмитро їх вусатий.
Щось не видно на олімпі, Ярош кудись дівся,
Чи в провладних коридорах у теплі зігрівся.
Козацькі старшини пихаті й пузаті,
Невже заховались, й сидять десь у хаті.
Пропав Тягнибок і “Свободи” немає,
Їх може лякає війна, що триває?
Амінь.
В. Небайдужий. Жовтень 2024 рік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023939
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2024
автор: Небайдужий