Коли збагнеш…

Коли  збагнеш…

Коли  збагнеш  себе  одинаком  у  світі,
І  що  самотності  дорога  лиш  одна,
То  жити  легко,  а  про  лабети  смерті,
Міркуєш,  як  про  келих  терпкого  вина.

Ось  келих  мій,  порожній  і  сухий,
Від  радощів  життя  й  солодких  мрій,
Він  щиро  сповнений  старечої  печалі,
Гіркої,  мов  полин  і  деревій.

Мій  келих  повен,  проте  я  все  ж  не  стану,
Ним  частувати  товаришів  своїх,
Я  прошу  Бога,  аби  він  їх  зберіг,
Хай  воду  п’ють,  звичайну  воду  з  крана.

Для  світу  зроблю  я  чимало  добрих  справ,
По  вік-віків  їх  не  забудуть  люди,
І  якщо  вийде  так,  як  я  бажав,
Ласкавий  Боже,  світ  чудовим  буде.

Наславши  горе,  на  голову  убогу,
Наславши  відчаї,  щоб  душу  подолати,
Дай  мені  віру,  звитяжити  дорогу,
І  сили  дай,  щасливим  мені  стати.

І  перед  смертю  помолитись  Богу.


К.  Нікольський      «Когда  поймешь  умом»

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2024
автор: Костянтин Вишневський