Де мої олівці?
Малюватиму ніжні світанки…
Кажуть, що незабаром
в домівку загляне війна.
Кава випита.
Осад залишив на дні філіжанки
візерунки м'які,
наче з дна визирає весна.
Теплий березень.
На підвіконні очуняла муха,
через отвір вікна
піднялася у пробний політ.
Ну чому у вельмож на умі
лише гроші й розруха?
По собі залишають
кривавий неприязний слід.
Обіцяла малюнки
про втішні ранкові турботи,
про тепло, що птахи
знов на крилах додому несуть.
Втім, душа випромінює сум
і складає зажурливі ноти,
а реальність вбачає
в щоденності праведну суть.
Ну навіщо весні та журба
і не личить їй сіре.
Нащо думи такі,
де у літо стезя пропаде.
Ти неси свої води спокійно
до моря, мій Дніпре,
може трапиться диво
і воїн біду відведе…
17.03.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024059
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2024
автор: на манжетах вишиванки