З гори вона збігла і гола лягла, –
не знає, не знає, не знає чому –
жагуче коліна сумні розняла
і сонце приймає, як мужа.
[i]Сбежала с горы и, нагою, легла –
не знает, не знает она, почему же –
так страстно колени свои развела
и солнце встречает, как мужа.[/i]
Такі хвилеводи, така ряботінь, –
здається, здається, здається, от-от! –
тінь – та й немає, самії сліди:
риба дугою-стрілою з води…
[i]Такая уж рябь и волнения вод,
как будто, как будто, как будто, вот-вот! –
тень — раз – и нет, и одни лишь следы:
рыба стрелою-дугой из воды.[/i]
Невже це було колись: банда… пожар…
Її гвалтували і кинули в жар…
Які ще раби ми, які ще раби!
Море, о море, ти полюби.
[i]Неужто всё было: бандиты... пожар…
Над ней надругались и бросили в жар…
Какие ж рабы мы, ещё мы рабы!
Море, о море, ты полюби.[/i]
О як вона вирвалась, кинулась в бір, –
і бігла, і бігла, і бігла, – о жах! –
Куди не погляне – оскалений звір,
і небо у чорних кривавих слідах…
[i]О, как она вырвалась, кинулась в бор –
бежала, бежала, бежала, – ох, страх!
Куда ни посмотрит — оскал хищных морд,
и небо, всё в чёрных кровавых следах…[/i]
Був мертвий і дикий і проклятий час,
як десь вона впала вночі у траву.
Тепер вже не знаю ні націй ні рас:
свободу людей своїм богом зову!
[i]Был мёртвый и дикий, и прóклятый час,
когда она ночью упала в траву.
Теперь уж не знаю ни наций, ни рас:
свободу народа я богом зову![/i]
І буду боротись, і буду іти
в новії нерабські незнані світи.
Які ще раби ми, які ще раби!
Море, о море, ти полюби.
[i]И буду бороться, шагая вперёд
в мир новый, нерабский, непознанный тот.
Какие ж рабы мы, ещё мы рабы!
Море, о море, ты полюби.[/i]
Та море хвилює, та море будує:
в нім стільки проклятих отих надбудов. –
Любов моя чиста, любов незгасна,
невчасна, сучасна, прекрасна любов!
[i]А море волнуется и ежечасно
возводит надстройки проклятые вновь.
Любовь моя чистая, ты не погасла –
напрасна, бесчастна, прекрасна любовь![/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024070
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 11.10.2024
автор: Радiус24