Кудлаті айстри вже не пахнуть,
В душі тримають, вразливий щем,
Тож з кожним днем, краса їх чахне,
Стискає холод з дрібним дощем.
О пізня осінь - не спокуса,
Вночі і вдень змінить палітру,
На жаль, зникає... вся прикраса,
Й той блиск, що мерехтів під світлом.
Чи сни короткі, як зірниці,
Ледь - ледь темніли в піднебессі,
Й коли гуляли блискавиці,
До щастя зачинились дверці.
Бажання квітнути, та осінь,
Зрадлива плакса, все ж тьмяніє,
Сіріє небо, зникла просинь,
А кожна квітка жити мріє.
Та не судилось, вітрець обняв,
Шкода́, знов осінь, серця крає,
Земну таїну він знав, жадав,
Щоб айстрам сон здавався раєм.
14.10.2024 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024259
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2024
автор: Ніна Незламна