... зараз усе стече з тих холмів водою і глиною,
коричневими пухирями,
під блискавками й могильними хмарами -
і вершники, і хрести, й ті, хто на них,
окрім Нього... так видається...
Перекрутиться, наче гудзик, блискучий шолом,
відірвуться лати від торсу,
захлинуться в багнюці солдати.
Спис, яким протикнули Йому
ребра, так і буде сочитися кров’ю, без упину.
Сховається кавалькада в селищі,
втечуть глядачі, що трималися осторонь.
Білим-білим буде Його омите тіло,
мармурове наче, та тепле, на фоні того катаклізму.
І ніщо не буде здатне те Тіло зрушити,
доки Його не знімуть з того хреста,
де не гнитимуть навіть дірки від цв’яхів,
а з людей лише мати і встоїть з апостолом,
коли все, куди оком не кинь,
і змиватиме, и змиватиме...
14.10.2024.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2024
автор: Валерій Коростов