Руїни стогнуть мороком тиші,
Осколки плит, що пам'ятають кроки тих, хто був,
Ледь видно з-під землі, зло проросло в серцях на жаль.
Там, де мрії зустрічали світлу мить,
Тепер лише темрява, і стогне світ порожній.
У тіні забуття боги віддалилися
І похмурий світ напівпорожній,
Уламки мрій, що в попелі розчинилися
І кожен штрих тепер лише тінь тривоги.
Знищено пам'ять, підміна віри серце гризе,
А де ж совість, совість де?
Ми в пошуках блукаємо, як у маренні,
У натовпі без облич і поглядів.
Не час молити про милість небес,
Коли на руїнах лише примари колишніх чудес...
Це кедр, могутній як мрія,
Під кедром смерека, що знає, чує серця поклик,
І рветься в небо, як дитяча мрія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024282
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2024
автор: oreol