У синіх водах, там, де дно
Прикрито зірками морськими,
Жила русалка – мов вино,
П'янка й з іскрами ясними.
В її волоссі місяць спав,
А пісня з вуст лилась без краю,
Коли нічний прибій шептав
І хвиля гналася до раю.
Вона у хвилях танцювала,
Як срібний світлосяйний птах,
І кожна риба, що пірнала,
Завжди співала в її такт.
Та світ людей її привів,
Моря чарівність полонили.
Вони, в багатстві з голови,
Її в неволю заманили.
Вийшла вона на берег знов
І подивилася на світ.
Там блиск золочених домів
Став їй, як нездійснений міт.
Вони закинули тенета
У тепле море між скалами,
Й вона, як ніжна та планета,
До їхніх рук пішла сльозами.
Тримали міцно, мов трофей,
Кохання їх не брало більше.
"Навіщо пісня? Навіщо сміх?
Ми володієм твоїм тілом в тиші!"
Кричала, билася вона,
Просила повернути в море,
Та в їхніх очах, як стіна,
Була жорстокість, злоба й горе.
Забрали голос, зникла сила,
Як хвилі згасли у пітьмі,
А тіло, що колись світило,
Забуто кинуте в воді.
І знову море темне й тихе
Тече під місяцем у снах,
Лиш відлуння, мов старе лихо,
Лишилось в цих холодних днях.
Русалка згасла у полоні,
Не буде більше їй пісень,
І тільки вітер у прокльоні
Ридає з хвиль до темних стен.[i][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2024
автор: starryrose