Дощ холодний січе, що нестримний,
Все зміїться, стікає по склі.
День осінній короткий та зимний
Розцяцьковує скибки ріллі.
Падолистом вкриває землицю,
І рожевим і жовтим, й рудим.
Витинає барвисту петлицю,
Щоб крилом не була вороним.
Ще мережать з дощем лан пшениці,
Та на річку біжать навпростець.
Жебонять хвильки там щось вербиці,
То ж спішать до узлісь, де чебрець.
А під дубом кремезним з-під шапки
На них зирить й собі боровик.
Похопивсь день - шукає шпаргалки,
Правда, він бо до неї не звик.
Кожен день новизну нам приносить,
І хорошу й яскраву, й терпку.
І таку, що душа, аж голосить...
Я лиш миру у Бога прошу.
14.10.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024288
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2024
автор: Валентина Ланевич