Московська орда мене вигнала з хати,
Не дала мені роки дожити.
Я вже не маю сил воювати,
Мене за границя змогла приютити.
За границя дала мені волю й достаток
Житло, провіант щоб я міг прожить.
Та немає рідніше України-Мати,
Серце моє по Україні тужить.
Хочу додому я з за границі,
Стрічать на Вкраїні ранню Зорю
І вечірні стрічать чарівні зірниці,
Я Україну всім серцем люблю.
Хочу слухать дзизчання бджілки,
Гудіння надвечір хрущів.
Чути в гнізді клекіт лелеки
І мрійну пісню журавлів.
І ось повернувся я до своєї оселі,
Там вирви, в саду потліли пеньки.
На квітучій Вкраїні - руїни, пустині.
Як це сталося, України сини.
Я пригорнуся до Мами-Земельки
І запитав, як змогла Ти зростить
Синів, віддавши на розпяття тебе в чужі руки,
Щоб Рід наш слов’янський змогли стребить.
Жовтень 2024 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024328
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2024
автор: Сокол