Дощ іде і листя впало,
А кохання не згасало
І йому так треба теплоти,
Іди до мене у убійми ти.
Я обніму тебе за плечі,
І ти неначе вже на печі,
Доживемо разом до весни,
Обніми мене міцніше, притули.
Так тремтять твої коліна,
Що голова аж заболіла,
Не так уже далеко до зими,
Притули мене міцніше, обніми.
Замерз і дощ, і снігу впало,
А кохання не зів'яло,
Хоч сонце землю вже не гріло,
Та серце полум'ям горіло,
І відчувало подих вже весни,
Де дощ травневий і цвіт білий,
І місяць в небі геть змарнілий,
Зорю притис з одної сторони.
А дощ іде шумить зухвало,
Життя неначе й небувало,
Все потонуло в сірості пітьми,
Та все ж іди в мої обійми, йди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024343
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2024
автор: Горбаль Василь