…………………………….

Літа  неслися  скакунами
За  горизонт,  в  далеку  даль,  
Зникали  в  небі  з  журавлями,  
Донизу  сіючи  печаль.  

А  осінь  щедро  листопадом
Встеляла  твій  життєвий  шлях,  
Кружляла  листям  понад  садом,  
Й  дощем  у  зораних  полях.  

Зіщулилися  мужні  плечі,  
Всідались  зморшки  на  лиці.  
Й  на  голові  так  недоречно
Сріблились  в  косах  всі  кінці.  

І  ось  вже  ювілейна  дата,  
Прийшла  тихенько  на  поріг.
І  мало  це,  а  чи  багато  ?  
Бо  сімдесят  сьогодні  літ.  

Володя  Слюсар  -  мій  рідненький,  
Чудовий,  добрий  чоловік.  
Сплела  нам  доля  помаленьку
В  одну  стежину  наших  дві.  

Разом  життям  ми  крокували
Старались  всьому  дати  лад.  
Дітей  ростили  й  доглядали  
Синочка  Юру  й  двох  дівчат:    

Олеся  й  Люда  -  наші  доні,  
Найкращі  діти  на  землі,  
Тепер  вже  маємо  і  Олю  -
Це  третя  донечка  в  сім'ї.  

А  внуків  наших,  як  сказати,  
(Ми  часто  губимо  їх  лік)
Потрібно  нам  порахувати:
А  чи  зібрались  вони  всі.  

Найстарший  Діма,  потім  Льоша,
І  Саша,  й  Ваня,  і  Олег,
Й  наймолодший  в  сім"ї  нашій,
Це  -самий  меншенький  Назар.  

Дівчатка:  старша  у  нас  -  Яна,  
Невістка  наша  дорога,  
Альона,  Свєта  і  Мілана.
Ну  ось,  така  у  нас  сім'я.  

Сьогодні  тут  в  святковій  залі
Зібралася  уся  рідня.
Всі  привітаєм  ювіляра,  
Всі  найрідніші  і  сім"я.  

Тож  щиро  зичимо  ми  щастя,  
Здоров"я  міцного,  тепла,  
І  що  бажає,  хай  все  вдасться,  
Щоб  радість  у  душі  була.

Хай  Мати  Божа  захищає  
Від  всіх  напастей  і  всіх  бід,    
Хранитель-Ангел  вберігає
Й  завжди  іде  з  Тобою  вслід.  

Хай  доля  стелить  ще  під  ноги
З  найкращих  квітів  килими,
Й  шляхом  життєвої  дороги
Щоб  зміг  іти  ще  МНОГА  ЛІТ.  





 















 










********************************************
********************************************


Життя  прожить  –  не  поле  перейти.
По  черзі  йдуть  і  радості,  й  печалі.  
Не  кожен  зможе  шлях  свій  віднайти  
До  того,  як  піде  в  небесні  далі.  

І  Бог  кому  життєвих  літ  вділив,  
Й  кому  вдалося  протоптати  стежку,  
І  на  землі  слід  за  собою  залишив,  
То  витягнув  той  золоту  мережку.  

Володя  Слюсар  –  любий  чоловік,  
Гандрійцьо  –звуть,  колись  звали:  Патлатий.  
Тобі  минув  вже  сімдесятий  рік..  
А  зможе  хтось  їх  стільки  тобі  дати  ?!  

Ти  десять  літ  на  пенсії  живеш..
А  по  тобі  ніхто  того  не  скаже:
То  десь  корові  косиш,  десь  ти  жнеш,  
І  носиш  радна  ті,  які  нав’яжеш.    

Як  метеорит,  як  вітер  в  полі
Літаєш  все:  то  туди,  а  то  сюди.  
І  все  бігом-бігом,  а  не  поволі…
І  спробуй  відгадати:  де  ти  є?  

Агов!  –  кричиш..  а  ти  немов  не  чуєш..
Як  риба  тихо  в  погребі  сидиш.
Із  кумом  вдвох  тихесенько  чаркуєш..
І  тихо  жінці  кажеш:  А  тобі  –шиш!    

Бо  в  цьому  ділі  правило  просте:
Раз  жінка  на  човні  –  не  на  хороше.
Общак,  то  –  чоловіче,  то  святе!
А  жінка  в  ньому  –  вважай:  на  вітер  гроші.  

Отак  й  живем,  на  пенсії  обоє...
Якщо  серйозно,  то  усе  лади.
Я  вдячна  Богу,  що  з  тобою
Я  можу  разом  по  життю  іти.

Дітей  зростили,  вивели  у  люди.  
Ми  прожили  життя  з  тобою  недарма.
Встеляє  осінь  листям  шлях  повсюди,  
І  заглядає  через  вікно  зима.    

Ти  –  мої  руки,  ти  –  мої  ноги,  
І  ти  -  мій  голос,  з  яким  виходжу  в  світ.  
Молюсь  за  тебе  і  прошу  Бога,  
Тобі  вділив  щоб  ще  Многа-Многа  літ.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024400
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2024
автор: Ольга Калина