Ти - Сонце, бо ти тепер на небі.
Хтось допива кров в потребі:
І все це вже на майбуття -
Траур, облуда і пітьма.
Зрозумій, ми не побачимось ніколи,
Бо та пляшка не вартує навіть слова
Крізь простір, час і невагомість
В душі твоїй живе свідомість.
А часу не повернеш вже ніяк
Люби мене, кохай мене навзнак.
На тій могилі плакав Дон Жуан-
Тепер торка її плеча лише туман
І все це лиш на майбуття -
Змирися з тим, що потвори і життя.
Я прошу лиш правду розказати,
Мене цікавлять твої муки й дати
Не переймайся, більше не болить -
Хотів обняти, в серці ще щемить.
Ще мить і я розтану в небутті,
Люби мене, кохай мене в житті.
Я буду завжди тебе пам'ятати
Про тебе писатимуть, на цитати
Роздроблять все твоє життя -
І все це правда, таке ж буття.
Ти знаєш що для мене значиш,
Мого вірша ніколи не побачиш.
Хтось допива' кров в своїй потребі,
А Ти - Сонце, бо ти тепер на небі.☁️🌤️☀️
Ти бачиш в моїх очах те саме
Сльози в снах, п'єса, актори, ти сама.
І в пам'яті навіки вік моя і вічно
Тринадцять горить свіча і свічно.☀️🔥😔
Ми ж хотіли попрощатись з ним.
Ми пам'ятаємо Тебе лише таким.
Крізь сльози усмішка Твоя бринить,
Радість, в пам'яті голос теж звучить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024446
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2024
автор: Окса555