Колоситься поле, немов стародавній витвір
Ширяє в повітрі магія слів,
У яких таїться величність священних сил.
Залиш ілюзії, що сковують крок,
Тепер і тут як тінь, з темряви
Постань новою сутністю.
Завіса піднімається, оголюючи частину реальності -
Життя, що стікається в потік.
У словах чари, що світоустрій перетворюють.
Вплив невидимий, але відчутний,
Ніщо не буде колишнім - сокровенність відкривається.
Око духу, розкривається таємницею милування,
У цей вимір вливається і пробуджується сила,
У нев'янучій красі спалахують небесні світила,
Зцілювальним світлом зігрівається божественний дух.
І в мурашці, і в слоні відблиски від видимості життя,
Сім'я зірок усередині нас, проростає в потоці небесного світла.
З мороку повстає створіння, із забутого минулого.
Залиш ілюзії, хто до призову прийшов,
У кожну мить усвідомлюй, що все навколо -
Джерело життя, структура потоків буття,
У цю мить завіса піднімається, фіранка відсувається,
І ми споглядаємо єдиним оком
Зцілювальну внутрішню силу,
Чудеса, що без віри були німими.
Серце відчуває вплив містичний, що в кожному з нас.
Світло виходить із глибини, створює наснагу.
Істинною постає те, що залишалось там далеко,
Коли ми волали до істини віків.
І в кожному живому створінні, у кожній комашці й мурашці,
Смиренно живе рід, що нас з'єднує в сніп,
Який колоситься на ниві вічності.
Нам відкривається усвідомлення буття світлозарне,
У новій реальності ми силу невидиму відчуваємо,
Невимовне, що ховалося в нас, в істинній вірі оживає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024455
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2024
автор: oreol