Ми пишемо вірші під дощем

Під  небом  сірим  і  дощовим  спокій  млоїться.  
Сад  мій  пустельник  віддає  останнє  листя-надії.  Дивиться,  як  гіркота  отруйним  плазуном  
шарудить  в  опалім  листі.  
Слухає  кроки  за  цвинтарною  стіною,
кроки  останніх  відвідувачів  на  сьогодні.  
........
Надвечір'я...
Не  полохливе,  а  сумне  й  тягуче,
як  осінні  хмари,  які  назбирують  у  собі  льоду...
...........
Та  на  те  ми  і  люди!  
Ми  вміємо  слухати  шарудіння  за  цвинтарною  огорожею...
Бо  межі  нема!
І  тут  між  кладовищем  і  садом
ця  стіна  -  не  стіна,  а  лише  завіса!

На  те  ми  і  люди!  
Ми  вміємо  чути  в  шарудінні  колючому  
відгомін  минулого  і  відблиски  майбутнього.  

На  те  ми  і  люди!  
Ми  пишемо  вірші  під  дощем,  
приборкуємо  сірих  плазунів  
і  слухаємо,  слухаємо  небо!  
Сплітаючи  з  його  крапель
срібні  струни  власної  душі.

18.10.2024р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024569
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2024
автор: Іванюк Ірина