* * *
За шістдесят. Час думати про вічне.
Зимові днини рахувати час.
Ти ніби ненароком, ніби звично
сказав, що не померкла ще свіча.
Ще у душі бринить весняна повінь,
натхненням розливається в струмки.
Ще нам життя напише стислу повість,
зима вже відбілила сторінки.
Сказав – кохання наше невгасиме.
А все що справжнє, вічне назавжди.
Й пішло в ріст гінко житечко озиме
зігріти душі в холоди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024772
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2024
автор: на манжетах вишиванки