Відродися, село, відродися...
Оновися в своєму бутті.
Стоголоссям віків відгукнися,
Потони у людськім каятті.
Відродися село, відродися
від порогу світанку свого,
де у закутках душ промениться
оберегами святість його.
Оживуть хай співанки над краєм.
Сповіддю-криком світом летять…
Із безодні забутості, роєм,
від безпам’ятства нас визволять.
Відродися, село, відновися…
В своїх щедрих хата́х і садах,
сміхом дитячим щиро залийся,
втопи вінця у щедрих ланах.
І одвічним нащадкам лишися
З «завтра» квітучим в рідних краях...
21.10.2024
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024826
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2024
автор: Любов Таборовець