Ще тільки подих. Осені для втіхи
прокинулися перші димарі.
І падають розлущені горіхи
у темну невідомість на зорі.
Бурштинові ховають трави ядра,
хоча б якісь від них знайти сліди,
підходить апогей горіхопада,
відлунням дзвін летить через світи.
Ніколи осінь не виходить з моди
і я пізнав її у всій красі.
Іще миттєвість, ще маленький подих…
Горіх останні у моїй руці.
24.10.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024990
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2024
автор: Микола Соболь