немов каміння
вплетене в коси джерельців
так лиця — усіх своїх —
вплітаються в зоровий нерв
наносячись звідти де чорні ниточки
вздовж і впоперек перепливають
раптово розморгане око
чаїнками в молочному морі склери
які проступають наче контури літер
на зворотному боці аркуша — лиш на світло —
і я — ніби ота крихка самотинна гора
що ніяк не ладна вдячно вимовити ім’я птаха
осілого на порослих жерепом схилах —
марно силуюся обернути світло на мову
щоб перелічити нею вголос
усіх своїх
14.07.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025020
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2024
автор: Тарас Яресько