Оголення бездумне, безсоромне -
осики, липи скинули покров,
чи жалість зла, чи заздрість дивна, скромна
до них в мені… До сну зібрались знов,
зглядають безтурботно вниз з гори
на тих, кому чекати вже не довго
фатальної зимової пори.
Поблажливо пробачу голість томну,
напрочуд нерозумну в грудня час,
можливо, до зими не стане й нас,
а, значить, не торкнуться птаства лапки
гілок і рук, коли б прийшла пора
прокинутись з журбою в перегук
наступною повійною весною,
а зараз циферблатною стрілою
я за собою, колами арени,
та є надія, що не полонений
здушивших горло вікових кілець,
раніш, пізніш, зумію під кінець
згуститись в бурштині, у сні осіннім,
в теплі сухому, непідвладний тлінню,
і жити й пити солод Всесвіту, - що з того,
що він за межами мого хоч золотого ,
але острогу,
де я завжди один,
й займенник «ми» відтятий строго,
бо незбагненний він,
абсурдний для загалу
у просторі горища чи підвалу,
але ж і тут знайду хоч щось, - у листі,
в калюжах злато-бурштино”вочистих
мій мед, мій бренді - втішним ритуалом, -
то ж не дарма, не з дива нині
піддався я і філософії і ліні…
2017-2024
З вдячністю https://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=1001005 за базовий переклад і саму ідею перекладу з російської.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025029
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2024
автор: Алексей Мелешев