Йдучи стежиною життя
Із іншими людьми,
Лиш світлі думи й почуття
Повинні мати ми,
Хай як би важко не було
Нам часом нею йти,
Однак добро лиш, а не зло
Повинні я і ти
Творити, щоб на світі цім
Щасливо повсякчас
Впродовж життя жилось на нім
Всім – кожному із нас.
Адже родились ми людьми
Для цього й живемо,
Хай навіть з часом, звісно, ми
Усі все ж помремо.
Та доки живемо, живім
Впродовж життя всього,
Яке мина на світі цім,
Як прагнемо того!
Аби лиш шкоди ми повік
Не завдавали всім,
Із ким проводимо свій вік
На білім світі цім,
Де кожен з нас відіграє
Роль певную в своїм
Житті, призначення своє
Виконує. Ми їм
Повинні приділяти час,
Який усяку мить,
Неначе куля, поуз нас
Невпинно все летить.
Адже життя мине колись
Навік в неждану мить.
Тож вже за них як слід берись,
Щоб марно не прожить!
Євген Ковальчук, 26. 02. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025033
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2024
автор: Євген Ковальчук