Збираєш агрегати тепла в посудину пам'яті -
приправляючи ферментами спокою,
Бо холод списує їх, гострить страх,
як лезо ножа,
Носиш голе серце в зморшках вересня,
що сподіванням
Розливається по тілу, суголоссям радості -
зубожівши від твоїх сумнівів.
Бо всьому є межа.
І твоя чорнота зменшується,
переправляючись в ніч,
І місткість душі ширшає
розсіченням проміння надії,
Уже немає намулу переживань
і ти можеш казати "ні"
Голосу, що всередині штовхає в безнадію.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025076
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2024
автор: Олеся Шевчук