Ти - світ за очі, я – воювати.
Рахували ми відстань країнами.
Не зломили нас втома і втрати –
Україна ж за нашими спинами!
Ми ловили сигнал між розривами.
Миті сну відміряли прильотами.
В спеку, стужу, під снігом і зливами
Я тримався твоїми турботами.
Я писав повідомлення римою,
Зігрівався твоїми світлинами,
Бо була ти для мене єдиною.
Наш зв’язок відчувався клітинами…
А коли прилетіло під ноги,
Я лежав та дивився у небо.
І одного просив я у Бога -
Просто знову побачити тебе.
Був евак, лікарі, було диво,
Мене віра в любов витягала.
Марив? Мріяв? Було неважливо:
Відчував, що ти поруч стояла.
Я оговтавсь, проте щось змінилось…
Наче відстань зросла поміж нами.
Від кохання лиш звичка лишилась?
Відкладала приїзд місяцями.
Наче стало навколо все зимним,
Якось раптом повіяло втомою.
Чи для тебе не був я єдиним?
Чи хотіла вернутись додому?
Чом любов обернулася мукою?
Загубили її між світами.
Чи то винна в усьому розлука?
Чи то зрада постала між нами...
Побажав тобі стати щасливою,
Щоб кохання і діти з родиною...
А ми знов під сталевими зливами,
Бо є інші за нашими спинами!
24.10.2024
© Артем Петренко
фото Євгена Борисовського, прекрасного фотографа та воїна ЗСУ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025090
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2024
автор: Артем Петренко