ти лячно подаєш мені відразу
навшпиньки ходиш тут і босоніж
і відгомоном вимагаєш все і зразу
і хочеш розтовкти холодний лід
у брамі ревнощів мене лякаєш
ти раниш фібри мов забуті позивні
в кайданках руйнувань мене уникаєш
немовби пса у казці «Водевіль»
ти лаєш мов собака на чужині
спотворено вчиняєш як хамло
немов усіка главосікою в торбині
ножем встромляєш і кладеш тавро
диверсії вчиняєш свої агресивно
у баках вірності нема чудес й тепла
і світло мов ліхтар увімкнений красиво
мигає мов сирена у гарячий жар
ти стерво навіжена скурвилась понині
вже гай зшумів а я ще не спочину
у вороття візьму собі за все по силі
жбурлять камінням златим у стежину
у раю пестощів нема стрімких турбот
загубить все немов гірка дурна текіла
і щоб не сталось учинятиму усіх доброт
в душі чесноти покаятиму мов я людина
ти лячно подаєш мені відразу
немов захлипуєш і ходиш босоніж
і вимагаєш майже все й відразу
встромивши в мене свій холодний ніж
14.01.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025103
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2024
автор: Мирослав Екман-Кременецький