Вони: її стріляли, вбивали, ставили на коліна, морили голодом, відбирали і палили, тримали в темниці, безкінечно забороняли…
Ми: її рятували, бинтували, оживляли, піднімали, годували, передавали нетлінний скарб наступному поколінню з віків у віки!
Відроджувалася птахом-феніксом живлюща, магічна сила в устах народу, в потаємних куточках краю рідного, в чужих сторонах билось жовто-блакитне серденько, щоби онуками чи правнуками вернутись, як лелеченьки до гніздечка, щебетати соловейком на калині у місячні весняні ночі, пити цілющу джерельну воду у своїй сторонці…
Оживала Душа Рідна – зболена, але нескорена,
Незламна, прадавня-правічна, кохана, велична!
В віках незнищенна, свята і священна.
Джерельна й тернова, в устах калинових.
Сакральна і вчена, моя сокровенна!
Шевченка і Лесі, Франкова основа,
І Ліни Костенко словесна обнова.
Палка і жагуча, весела й журлива,
Немов та ріка – течія гомінлива.
Не чорна, попри все, а ніжна й красива,
Барвистая, пишна – і буде щаслива!
На диво багата, заможна, маєтна,
Живе не в палаці щедротами чесна.
Та тільки цей скарб берегти треба вміти:
Співати і жити, писать, говорити.
Завжди спілкуватись, дивитися, слухать.
Читати, любити, кохатися, думать,
Творити, і нею свій край боронити.
Учить все життя, перемогу вершити!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025184
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2024
автор: fialka@