Нічого особистого: просто осінь

 «  -  Де  ми?
       -  До  дідька  деталі!  Хто  ми?»
                 (Сага  «Плавання  Лейфа  Еріксона  
                                       до  Вінланду»)

Час  –  це  плямистий  щур
З  очима  кольору  ночі,  
Що  ласує  маримухами,
Які  назбирав  божевільний
В  лісі  сутінок  спогадів,
У  хащах  осиротілих  просторів,
Де  блукає  сліпою  вдовою  осінь  –  
Оця,  в  картатій  сукні  минулого,  
Оця,  пастушка  тихих  мелодій
І  розмов  біля  вогнища  –  марних.  
Трохи  диму  між  поглядами,  
Трохи  живої  поезії  (ще),
Трохи  холодного  вітру  –  між  листя:
Скрипка  лісового  паяца
Тихіша  їжакового  тремтячого  серця,
Що  теж  співає  про  сон  падолисту:
Майструйте  із  барв  драбину
До  загуслого  синього  неба,  
Що  просякло  трунком  свободи  –  
Таки  вітряної  і  холодної,  
Таки  завислої  в  між  часами,  
У  ніч,  коли  відкриваються  двері
І  на  столі  розсипана  сіль.  
До  останніх  яскравих  квітів,  
Які  забули  зів’янути
Йди  нечутними  кроками,
Наче  не  бруківка  то,  
А  печера  черепа.  
Назбирайте  оберемки  
Кленового  гостролистого  золота  –  
Для  подорожніх.  

P.S.  Написано  в  ніч  на  Самайн  (Савунь),  яку  я  таки  пережив,  бо,  певно,  не  порушив  жоден  із  своїх  гейсів…  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025597
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2024
автор: Артур Сіренко