РОДЕО ЖИТТЯ


Боюся  упасти  в  траву  під  копита
Хапаючи  мить  наче  гриву  коня,
Кругом  бездоріжжя,  дорога  розбита,
Лечу  без  вузди  з  перших  днів  до  кінця.

Думки  невеселі  по  світу  блукають,
Весь  час  в  перегонах  женусь  без  сідла,
Та  часто  і  нині  кишені  бувають,
Без  срібла,  банкнот,  а  в  душі  пустота.

Це  вічне  родео  без  шансів  й  страховки,
Де  фінішна  стрічка,  там  завжди  одне
І  вже  не  галоп,  а  невпевнені  кроки,
Утомлений  той,  хто  ніс  вірно  мене.

Хоч  тіло  несе  ще,  мов  справді  я  вершник,
Вже  став  мій  скакун,  як  шкапа  та  квола,
А  долю  байдуже  на  свій  розсуд  вершить
Хтось  в  межах  життя,  мого  виднокола.  

Правитель  століть  на  усіх  іподромах
Берейтор,  що  зверху  дивиться  скачки,
Живе  по  своїм,  нам  не  знаних,  законах,
І  все,  що  бажає,  робить  лиш  мовчки.

Колись  зупиниться  вщент  квола  шкапина,
Бо  вічне  родео  насправді  лиш  мить
І  стане  пристанищем  всім  домовина,
Де  цокіт  копит  скакунів  не  звучить.

Де  тиша  і  та  вже  закута  в  кайдани,
І  грішна  душа  розгублено  виє,
А  потім…  Можливо,  і  усмішка  мами,
На  небі  мене,  чи  ще  десь,  зустріне..

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025627
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2024
автор: Ярослав Ланьо