Кохання попелу не знало

В  застиглій  млі  йшли  танцюристи,
А  Він  не  знав,  як  розповісти.
Бадьорий  шепіт  нот  скрипкових
Розкроїв  рани  стиглих  років.

В  ті  дні  Вона  була  весною,
Цвіли  повсюди  усмішки  облич.
Тендітне  серце,  схоплене  жагою,
Шукало  слів  невидимих  сплетінь.

Питала  ніжних  дотиків  рукою,
Хотіла  бути  лиш  Його  одною.
У  Його  думах  —  сонце  спало,
Кохання  попелу  не  знало.

Вздовж  неба  променіють  зорі,
Вона  кохала  лиш  Його  одного;
Тепер  в  обіймах  з  Невідомим.
Ще  стільки  болю  не  було  ніколи.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025650
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2024
автор: Ясен