Муза і Вага́нт

Благаю:  не  гнівись  на  ці  рядки!
Їх  написав  сентиментальний  цинік.
Він  відчуває  так  –  і  в  тім  не  винен.
Комусь  життя  –  неначе  скатертина,
А  в  нього  все  –  не  так  і  навпаки…

Йому  явилась  Муза,  –  він  прозрів
І  закохався  в  неї  до  нестями,
А  потім  марив  довгими  ночами,
Возносив  до  небес  її  вірша́ми,
Однак  зізнатись  їй  у  тім  не  смів…

Він  плакав  від  напливу  почуттів,
Кусаючи  до  кро́ві  спраглі  губи,
Бо  розумів,  що  разом  їм  не  бути,
Але  не  зможе  він  її  забути,  –
Хай  навіть  сам  потоне  в  забутті.

Хотів  її  від  болю  вберегти.
Готовий  був  пожертвувати  щастям…
А  Муза  подала  йому  причастя,
Сама  з  ним  причастилась  одночасно  –
Тож  запалали  пройдені  мости…

І  їхня  радість,  ніби  смолоскип,
Палала,  аж  допоки  стало  Ґноту…
А  далі  –  прірва  шаховим  цейтнотом,
І  шрам  на  серці  ге́тьманським  клейнодом,
І  замість  пісні  з  вуст  –  безсилий  хрип…

Пізнали  щастя  Муза  і  Вага́нт.
Було  воно  коротке,  ніби  вічність,
Та  певен  я:  красу  його  космічну
Колись  поет  в  рядках  увіковічить  
І  в  нотах  закарбує  музикант.

                                                     Листопад  2024  року

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025652
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2024
автор: Олександр БУЙ