Новодежавю. Листопад. Онулення. 2. Зорі

...мрії.

Насичений  день  суботи.  Насичений  день  надій.  Проба.  Спроби  перебороти  дитячу  лінь.  Але  заважає  ворожа  мова,  щоб  вчити  —  неземну.  Бо  це  не  моя  омріяна  доля-робота.  Але  якось  живу.

Перерва.  Обід.  Творіння  своє  поглинув.  Напоєм  запив  лікувальним.  Після  очищаю.  Повірив  у  себе.  Рушаю.  У  пригоду  другорядну  вирушаю.  Не  забути,  що  я  виживаю.  Не  в  правилах  це  моїх.  Таке  з  кожним  буває.  Начхати.  Побіг.

І  знов  проблеми.  Що  з  ними  творити?  Чому  вони  такі  ліниві?  Чому  ці  граються  зі  мною  та  змушують  втрачати  свій  цінний  світ?  Я  —  іграшка.  Тоді:  я  міг  тоді  більше  для  себе  зробити,  я  міг  віднайти  собі  нові  шляхи,  я  міг  віднайти  собі  кращих  друзів,  та  наділити  душею  своїм.  Але  виживаю.  У  воєнні  часи.

Привиди  блукають  у  цьому  місті.  Поразки  не  можуть  прийняти  свої.  Колишня.  Колишні.  Щоб  у  раю  опинитись,  не  зважились  йти.  А  краще:  злосливо  марнити  писки  свої  кожен  день.  Навіщо?  Як  нагороди  свої  носити,  гордитися,  молити  благання.  Молебні.  Молебні.  Приймають  вони.

Магія  нас  не  врятує.  І  підстави  дурні  —  не  чекав.  Ці  шукають  ключі  нового  життя,  бо  в  них  доля  не  така.  Не  віднайдуть  ті  ключі  золотії.  Поховали  їх  під  серцями  своїми.  Забули.  Забули.  Забули.  Бо  батьки  їх  потворили  з  віку  на  вік.

Коли  будуть  діти  —  моїх  козаків.  Щоб  любили  країну  та  мову.  Щоб  любили  себе,  любили  батьків  і  майбутніх  синів  та  доньок  своїх.

А  не  ворожу...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025744
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2024
автор: ВИШКВАРОК ІОАНН ЄВГЕНОВИЧ