Коломотив. Так помирає поезія (аудіо)

Ці  слова  –  розколоті  горіхи,
марно  кинуті.
Сонце  нині  жовте  від  зловтіхи.
Хмари  здвинуті.
Припікає.  Тінь  твоєго  листя
геть  розвилиста.
Серце  крає
шкаралуща  слів.
23.05.2020

***

Що  то  є  –  слово?
Яка  нагорода  –
кинуте  долі  з  брязкотом  раз?
Дуже  коштовне  з  кишені  пораз-
ок!  –  Безумовна,
всевизнана  врода
слова  монетно  чудово-
го!
Б'є  батогом  язика  об...  каміння?
Ба!  –  Піднебіння.
Слова  проміння
б'є  по  мені.
Золото  в  огні!
Золоогні!
Золотогнів  –
слово  вишукано  кинуте.
13.07.2020

***

Грубі  сливи  зриваються  долу.
Сьогоніч  не  сплю.
Загусло  в  очах,  сповільнилося
і  сталося  добре  мені.
Не  в  етер,  –  в  повидло
падаю,
падаю,
падаю...
В  пітьму  падаю.
А  на  ранок  уже  пліткуватимуть,
як  чорні  сливи  і  я
застрягли  пітьмі  у  горлі.
Виплюнь  же!
10.01.2021

***

О  дивний  сон!  О  сміла  ніч!
О  вигадко!
Віч-на-віч  ми  лишилися  тепер.
Я  знаю,  що  втечеш  від  мене  вивертко.
Скажи  лиш,  хто  ім'я  твоє  зітер?
О  літер  сонм!  О  вітру  рик!
О  далече!
Зродилася.  Чом  вени-струни-трям
рвеш  з  дня  у  день,  і  вивертаєш  на  лице
неправду?  Тільки  вибрехні  байстрям.
О  час!
О  дух!
О  мій  польоте  з  тіла!
О,  як  я  там  зостатися  хотіла!
04.05.2021

***

Линь
Огню
Кусає
Около
Мого
Одуру.
Тратяться
Искр
Вагони.
Коломотив!
23.12.2021

***

І  здається  мені...
Так,  –  здається  мені!
Все  здається  мені,  що  так,
саме  так  на  струні  стрійні  звуки
і  звій-іній  так  на  стіні...
Ійон!
Чи  здається  мені,  а  чи  ні?  А  чи  ні?  –
Саме  так  помирає  поезія!
24.12.2021

***

І  навіть  слова...
І  слова  також,  
і  мотив,  і  нуту,
і  розсипища  окликів,  і  непокрапане  тло,
і  пісню  сьогоднішню,  цю  –  на  завтра  не  нову,
і  невимовлену,  й  забуту,
і  злість,  і  покірність,  і  владність,
і  все,  що  одно,
і  все,  що  мені  все  одно,
і  все,  що  мені,  все,  що  й  не  мені  не  однаково,  небайдуже,
і  тебе,  що  читаєш,  минаєш,  минаєш  читати,  друже!
28.05.2022

***

Лу‌но,
ти  роздвоєний  клич,  я  –  лут.
Оповий  мною  талію  гнуту,
проросту  вербою.

Нумо,
уторовуй  на  убереж  лаз!
Посмугуєш  мене  нараз
насвіжо,  молодою.

Лоно
твого  голосу  –  плавнів  глиб.
Не  подоба  йому  мій  схлип!
Втоплюся  чи  в  нім  загою
насічки  нут?
28.07.2022

***

Я  є  слова,  з  яких  стікає  втома
густим  чорнилом  темряви  душі!
Я  є  любов,  що  справіку  відома
й  розкладена  на  прозу  і  вірші!
Я  є  початок  кожного  початку!
Я  –  досвід  ваш  і  я  кладу  печатку
вустами  ворухкими  на  серця:
оця  творила  тут!
Оця!  Оця!  Оця!
31.10.2022

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025819
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2024
автор: Гриць Янківська