Відлік 24. 02. 2022 р. Запис 2

                                                                               Запис  2
           Почалися  дзвінки.  Посипалися  смски.  -Як  ви  там?  Ви  це  чуєте?  Бачите?  Цілі?  Будинок  не  зруйнований?
       -  В  порядку.  Чуємо.  Бачимо.  Живі.  Стоїть  на  місці.
           Сон  безслідно  розчинився  в  потоці  дзвінків  і  новин.  
           Почалася  війна.  Війна  21  сторіччя.  Довготривала,  затяжна,  яку  намагалися  подати  як  таку,  що  ось  за  тиждень-два,  потім  місяць  -  два,  а  там,  де  місяць-два,  і  років  через  2-3,  точно  закінчиться.    
             Заспокійливе  від  Арестовича  тоді  багатьох  заколисувало.  Але  минав  тиждень,  за  ним  другий,  третій.  Рахунок  пішов  на  місяці  і  врешті  на  роки.  
Минав  хміль  від  заколисуючих  ефірів,  як  зник  врешті    й  сам  Арестович.  На  зміну    поступово  верталася  до  більшості  тверезість  мислення.  Що  ж  треба  менше  дивитися  телевізор  і  виступи  всяких  там  експертів,  та  самому  вдаватися  до  аналізу  ситуації.  Об'єктивніше  виходитиме.  Але  все  це  потім.  Ішли  тільки  перші  дні  вторгнення,  і  маховик  війни  поступово  набирав  обертів.  
Містом  ганяв  танк.  Проскочив,  гад.  Але  був  він  наче  дичина,  на  яку  відкрили  полювання.  
Не  вгавали  друзі,  кликали  ближче  до  себе.  У  повідомленнях  відчувалася  відверта  паніка.  Підтримував,  як  міг,  словесно.  Хотілося  задавити  цю  паніку  в  зародку.  Щодо  приїзду,  не  обнадіяв:    -Дорога  до  вас  закрита,  у  передмісті  точаться  бої,  транспорт  за  місто  не  ходить.  Лишаюсь  на  місці.  
-Ой  що  буде!  Ой,  наступають!  Танки!
                 Аж  зануртувало  щось  всередині  в  мене  від  тієї  паніки.  Захотілося  відповісти  якомога  різко  й  ствердно.
               -Дивись  новини!  Палять  ті  танки!  Громлять  Таманську  дивізію!
-Таманську  дивізію?  Хто?
-  Те  не  Дід  же  Піхто!  Наші!
                 Заспокійливе  мовчання  на  деякий  час.  В  ефір  проривється  тітка  дружини.  
-У  нас  все  трясеться!  Будинок  ходором  ходить!  Проїхали  танки!
-  Хапайте,  що  можете,  та  їдьте  до  нас!  
За  одно  підбираємо  й  тещу  докупи.  І  як  у  тій  казці  про  рукавичку  тепер.
                                         (далі  буде)
                   

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025850
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2024
автор: Ростислав Сердешний