Пробачте рідні

Я  іду  у  Листопад  до  святих  могил
Туди,  де  запалена  свіча  печалі.
Тут  звучить  органна  музика  поміж  схил
Для  тих  ,хто  злетів  птахом  у  сині  далі.

А  листопад,  як  у  храмі  монах  святий
Молиться  за  всіх,  хто  пішов  у  інший  світ.
З  небес  зорить,  там  де  стоїть  дуб  старий
Білим  голубом    кружляє  поміж  віт.

Я  стою  в  самоті  за  селом  край  поля
Там  ,де  заходить  сонце  у  тихий  вечір.
З  чужих  доріг  стрічає  сестра    тополя
Під  падолистом  обіймає  за  плечі.

Я  молюсь  під  старим  дубом  ,де  весь  мій  рід
За  коротку  мить  пробігло  усе  життя.
Тут  рідні  залишили  на  землі  свій  слід
За  них  в  шані  запалена  горить  свіча.

Пробачте  рідні  ,що  від  вас,    так  далеко,
Що  запалюю  свічу  в  чужій  стороні.
Лечу  до  вас  на  могилу    ,  як  лелека,
Щоб  віддати  шану  у  ці  осінні  дні.

Ні  ,  мої  рідні  я  не  забула  про    вас  
Ви  живете  у  моїм  серці,у  душі.
Сумую  за  вами    у  цей  скорботний  час
Запалюю  свічу  пам'яті  у  вірші.

Біля  могил  стою  ,як  билина  в  журбі
Вітер  нахиляє  мене,  як  калину.
Я  Дивлюсь  на    хмари  -  на    плаї  голубі
Листопад  з  очей  витирає  сльозину.

Я  не  знаю  скільки,  ще  зосталось  жити...
Скільки  прийдеться  бути  мені  у  світах.
Поки  живу  буду  вам    квіти  носити
І  над  могилами  літати  наче  птах.

З  запалених  свічей  стікає  віск  слізьми
Згорає  полум'я  вогню  у  тишині.
Б'є  у  поминальні  дзвони  Ангел  крильми
Несе  вісточку  від  мене  до  рідні.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025933
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2024
автор: Чайківчанка